УМА ТА УМІ. ІСТОРІЯ ПЕРША.

УМА ТА УМІ. ІСТОРІЯ ПЕРША.

Про святкові вечори й про те, чому ми всі разом

 

Маленька Умі дуже любить вечори після свят. Вона не всі їх пам’ятає, бо раніше була маленькою. Але тепер, коли вже майже велика, Умі радісно згадує веселі домашні дні Народження, казковий Новий рік, затишне Різдво…

Тиждень чи два напередодні свята в повітрі ніби літають іскорки й обіцяють усякі дивовижі. Мама, тато, братик, дідусь із бабусею і всі-всі друзі наче ходять відчиненими. Чому «відчиненими»? Умі не знає, як це пояснити. Але уявляє, що в кожного є такі дверцята всередині, в які можна пускати або не пускати когось.

Це як запросити зайти до свого дому. Або – не пустити. Коли хочеш побути на самоті. Або якщо це хтось чужий і дуже неприємний. Так теж буває.

Коли ці дверцята відчинені одне одному, бути разом легко й затишно.

Ось і сьогодні ввечері, коли мама приходить поцілувати доню на добраніч, Умі ніби відчуває, що дверцята відчинені. Вона міцніше обіймає свого Єдиноріжка й наважується дещо запитати. Їй самій це запитання здається дивним, тому його так просто не спитаєш.

– Мам, а чому саме я – твоя дитина? Чому тато – саме мій тато? Як так, що ми всі разом?

Мама усміхнулася:

- Можна, я вмощуся біля тебе?

Умі так чекала цього! Їй дуже-предуже подобалося, коли мамуся лягала поруч і обіймала. Як у дитинстві! Як у теплій затишній нірці. От-от зайдеш у ті відчинені дверцята, до особливої, таємної кімнатки… А ще це означало, що мама щось розповідатиме.

Умі відсунулася вглиб ліжка, а потім міцно обійняла ма. А ще (це секрет!) – непомітно вдихнула її теплий запах.

- Кажуть, що спочатку все відбувається на небі, - мамин голос звучав таємниче. – Маленька промениста зіронька, перш ніж народитися, пильно роззирається на великі сяйливі зорі. Вона також уважно слухає своє серце: на кого воно вкаже? Хто чекає її? З ким їй буде наймиліше?

Умі глибше залазить під теплу мамину лапу. Їй здається, що мамине серце теж промовляє до неї.

«Тук-тук! Тук-тук! Тук-тук!»

Та це ж воно стукає в її дверцята! – здогадується крихітка Умі.

«Туць-туць! Туць-туць! Туць-туць!»

Це стукає в мамині таємні дверцята маленьке сердечко Умі.

- Я згадала, - крізь сон бубонить ведмедятко. – Я пам’ятаю це небо і ці зорі. Їх було багато-багато, але кілька світилися найяскравіше. І мені хотілося саме до них…

Умі на мить розплющує очі й ковзає поглядом по стелі своєї затишної кімнатки. Там теж усюди світяться зірочки, які вся родина чіпляла напередодні свята.

- Сьогодні в мене для тебе є ще один, особливий, подарунок. Це буде наш із тобою секрет, щоб ми ніколи не забували те небо, де вперше зустрілися.

Матуся поправляє подушку й кладе під неї маленький пакуночок. Мимоволі торкається крихітної підвіски на своїх грудях і тихенько виходить із кімнати.

А двері залишає трішки відчиненими. Як любить Умі.

Таня СТУС